• Пт. Жов 22nd, 2021

Цікаво знати

Світ у твоїх руках…

«Серце зупинилося». Історія Яни Стасялович, яка отримала інвалідність після побиття білоруським ОМОНом

Відadmin

Сер 22, 2021

wapusha/instagram

25 березня 2017 року 16-річна Яна Стасялович гуляла з подругою в парку поблизу проспекту Незалежності в Мінську. Того дня через дорогу від них люди збиралися на традиційну акцію з нагоди Дня Волі — річниці проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки. Побачивши оточення і натовп, дівчата спробували якнайшвидше піти в тихе місце, але потрапили під хаотичні затримання. Бійці ОМОНу не стали розбиратися в ситуації і під час «пакування» в автозак кілька разів вдарили Яну по голові. Через рік у дівчини-підлітка діагностували епілепсію. Постійні раптові судоми з часом змусили її пересісти в інвалідне крісло. Цього року в Яни зупинилося серце. На щастя, лікарі змогли «завести» його знову. Вже кілька років Стасялович намагається змусити білоруську систему знайти та покарати силовиків, які побили її під час прогулянки «не в тому місці». Але поки що обшуки чомусь відбуваються тільки в неї, а до боротьби проти поліцейського свавілля додалася нова мета — перемогти стереотипи й дискримінацію.

«Намагалися триматися ближче до міліції»

У березні 2017 року 16-річна Яна ще нічого не знала ні про протестний рух Білорусі, ні про постійні сутички з міліцією, ні про біло-червоно-білу символіку, що тепер вже потрапила під фактичну заборону.

«Гуляли містом з подругою, почули дивний шум і крики, пішли подивитися, що відбувається. Там було велике скупчення людей із різною символікою і прапорами. Я не знала, що це все означає, Хто ці люди. По інший бік ми побачили натовп міліції й ОМОНу. Намагалися триматися якомога далі від натовпу і ближче до міліції, щоб ніхто не подумав, що ми учасниці цього заходу», — згадує Стасялович той день. За кілька хвилин до неї підбіг боєць ОМОНу і потягнув її в бік автобуса.

Коли Яна запитала, чому її затримують, на підмогу силовику прийшов його колега, схопив дівчину за волосся і затягнув в автобус, де міліціонери кілька разів вдарили підлітка по голові й у живіт. Усі ці моменти збереглися на відео.

Одне з них зняв хтось з очевидців, друге Яна встигла зняти сама, поклавши телефон з увімкненою камерою в нагрудну кишеню.

«У відділку міліції мене намагалися допитати без батьків, співробітники неодноразово погрожували арештом, а то й кримінальною справою. Коли мама приїхала мене забрати, інспекторка почала брехати, що я вигукувала гасла на площі й розмахувала прапором», — каже Яна.

Після побиття Яна тиждень проходила з головним болем і нудотою, потім стався перший напад епілепсії.

«Ні-ні, у вас спадкова»

Спершу лікарі діагностували у Яни черепно-мозкову травму (ЧМТ), струс головного мозку і судомний синдром із тоніко-клонічними припадками.

«У мене пішов рік на те, щоб мені нарешті поставили діагноз “епілепсія”, хоча у мене було вісім нападів за рік. Помітила таку річ: коли не кажеш лікарю, як отримала ЧМТ, то епілепсія посттравматична, а коли вказуєш на побиття під час затримання, то відразу ж починається: “Ні-ні, у вас спадкова”», — розповідає Яна.

Рік на встановлення діагнозу і постійні судомні напади — всі ці проблеми спершу не давали дівчині зайнятися обстоюванням своїх прав і пошуком винуватців інциденту. «Спершу мама забороняла мені говорити, що мене побили співробітники міліції, тому що в Білорусі про таке відкрито говорити страшно й небезпечно», — додає Стасялович.

Вже після отримання діагнозу «епілепсія» Яна вийшла на правозахисну організацію «Весна». «Я навіть не знала, що можна подавати заяву в міліцію на міліцію, але правозахисники мені все пояснили та допомагали йти цим шляхом», — каже вона.

Через рік батьки дівчини звернулися до Слідчого комітету Білорусі із заявою про заподіяння Яні тілесних ушкоджень співробітниками МВС. Але слідчі не побачили зв’язку між нанесеними Стасялович ударами по голові та епілепсією. Ніхто не став шукати винних.

Юрист «Весни» Павло Сапелко розповів, що правозахисна організація кілька разів публікувала історію дівчини й організовувала процес оскарження, проте постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щоразу виносилася заново після скасування.

«Востаннє це було вже ближче до літа 2020 року, і, власне, серпень 2020-го (коли в Білорусі почалися масові протести на тлі президентських виборів, — ред.) перекреслив будь-які надії на те, що там щось буде змінено в цих рішеннях», — каже Сапелко.

Батьки дівчини справді доволі пізно звернулися до СК, однак це не повинно було перешкоджати повноцінному розслідуванню, зазначає юрист.

Днями Яні надійшла вже восьма відмова в порушенні кримінальної справи. До того ж, за її словами, слідчий виніс відмову, не допитавши її додатково.

Медичну карту Яни з усіма результатами досліджень повернули з СК до поліклініки тільки через 8 місяців після першої відмови в порушенні справи. Зрештою з документа зникли записи про отримані травми у 2017 році, результати КТ і ЕЕГ, а також висновок лікаря. А пізніше карту вилучили знову і більше не повертали.

Зупинка серця

Вночі 7 липня 2021 року в Яни почалися напади епілепсії, які супроводжувалися проблемами з диханням. Бригада швидкої екстрено госпіталізувала її з епілептичним статусом: це коли припадки йдуть один за одним, а у проміжках між ними хворий не опритомнює.

«Обіцяли покласти мене у звичайне відділення, але потім переспрямували в реанімацію, — згадує дівчина. — Там вже я перестала самостійно дихати. Наскільки я знаю, було інтубування, і до ранку я потім пробула на кисні. Напади не припинялися, і серце якоїсь миті не витримало і зупинилося. Але мене доволі швидко повернули до нормального ритму».

Чоловік Яни протягом усього дня не міг додзвонитися до реаніматолога і самої реанімації, і лише під кінець зміни лікар був ласкавий узяти слухавку, пробурчати «зупинка серця» і скинути виклик.

«Чоловік мене знайшов в іншій лікарні. Тому реаніматологу подзвонили й запитали, навіщо він дезінформував родичів. І тут все, як в анекдоті “відповідь убила”: «Я гадав, він запитує про події вночі, І сказав, що трапилось. Взагалі я поспішав, і не мав часу розмовляти”».

За чотири роки Яна, за її словами, побувала у всіх епілептологів Білорусі. Остаточний діагноз — «фармакорезистентна епілепсія». Це означає, що жодні препарати не допоможуть в лікуванні хвороби.

«Зараз у мене шість-сім нападів на тиждень, а коли проблеми зі сном і я переживаю багато стресу, то і понад десять», — розповідає Яна.https://www.instagram.com/p/CQiuKBuswm9/embed/?cr=1&v=13&wp=658&rd=https%3A%2F%2Fhromadske.ua&rp=%2Fposts%2Fserce-zupinilosya-istoriya-yani-stasyalovich-yaka-otrimala-invalidnist-pislya-pobittya-biloruskim-omonom#%7B%22ci%22%3A2%2C%22os%22%3A53897.5%7D

Інвалідне крісло

У 2019 році Яна вперше зіткнулася з парапарезом Тодда — тимчасовим побічним явищем після нападу епілепсії. Щоразу на відновлення потрібно кілька днів. Але у дівчини напади відбувалися так часто, що через значну слабкість у 2020 році їй довелося почати пересуватися на інвалідному візку:

«Вдома я пересуваюся без візка, і коли з нападами стає легше, то можу з тростиною дійти до магазину. У Мінську доступне середовище тільки в центрі, доволі важко пересуватися на візку, коли раз по раз трапляється дорога просто в жахливому стані, високі бордюри й пандуси під нахилом “в 90 градусів”».

Крім епілепсії, Яна страждає на синдром Туретта — генетичне захворювання, що виявляється через тік. Воно в дівчини спадкове.

«Онучка скоро добігається»

Після побиття на мітингу силовики прийшли до квартири Яни за її відсутності та без понятих обшукали оселю у зв’язку з «перевіркою на суїцидальну схильність», вилучили політичні та філософські праці, книги про різні субкультурні рухи.

Того самого дня Яні зателефонував інспектор у справах неповнолітніх і викликав до школи на бесіду. У кабінеті директора в дівчини вирвали з рук телефон під приводом «вилучення» і попередили: «Якщо опиратимешся, ми поїдемо в РУВС, де з тобою вже інакше розмовлятимуть».

«Під час опитування стосовно суїцидальних думок були запитання про затримання 25 березня, побиття, хто мої друзі в Мінську і чим займаються, хто мені пише листи з Росії та України. Доречним було запитання тільки про те, чи перебуваю я в групах на кшталт “Синій кит”, а решта запитань були про політичні погляди», — згадує Яна.

Після спроб Яни домогтися порушення кримінальної справи проти ОМОНівців хтось зламував її сторінки в соцмережах і залишав номер у групах для інтимних знайомств. Сама дівчина переконана, що за зламуваннями стоять оперативники управління з боротьби з організованою злочинністю. Схожі атаки оперативникам приписують і активісти періоду 2010-х років, і затримані після масових протестів влітку 2020 року.

«У своїх телеграм-каналах вони поширюють наклепи на мене. Нібито я веду статеве життя з 14 років, я анархістка, живу на флетах… Безліч усіляких неприємних і брехливих речей, — каже Яна. — У 2019 році був дзвінок із невідомого номера, і тоді мені сказали: “Звалюй із країни, інакше тобі *** [кінець], ти зрозуміла?!”»

У березні 2020 року на телеканалі «Белсат» вийшло інтерв’ю з Яною. За кілька годин після цього за адресою її прописки прийшли силовики та заявили її матері, що забирають Яну в психіатричну лікарню, розповідає дівчина.

«У 2020 році моїй бабусі писали на вайбер з іноземних номерів: “Ваша онучка скоро добігається”. Їй телефонували з погрозами порушити проти мене кримінальну справу», — продовжує Стасялович.

Яна вважає, що так силовики не лише мстяться їй, але й намагаються натиснути, щоб вона відмовилася від спілкування зі знайомими-анархістами.https://www.instagram.com/p/CQOFNv1MNZL/embed/?cr=1&v=13&wp=658&rd=https%3A%2F%2Fhromadske.ua&rp=%2Fposts%2Fserce-zupinilosya-istoriya-yani-stasyalovich-yaka-otrimala-invalidnist-pislya-pobittya-biloruskim-omonom#%7B%22ci%22%3A3%2C%22os%22%3A55449.19999999553%7D

«Страшно почуватися слабкою фізично»

Попри погрози, Яна активна в соцмережах: їй подобається міркувати про фемінізм, розповідати про нюанси життя із захворюваннями та показувати, з якими проблемами стикаються люди на інвалідних візках у Білорусі.

«Я знаю безліч хлопців з обмеженими можливостями, які живуть повноцінним і самостійним життям, створюють відносини, сім’ю або ж досягають успіху в чомусь — наприклад, у мистецтві, музиці, спорті. Багатьом здається, що інвалід — це обов’язково людина, яку потрібно з ложечки годувати. Але я ніколи не помічала якихось відмінностей. Хіба що труднощі з пересуванням через недоступне середовище і захмарні ціни на хороші візки».

Вона отримує від підписників слова подяки, оскільки пости допомагають людям прийняти себе.

«Якщо я хочу максимально детально показати, як живуть люди з інвалідністю, то потрібно показувати й ставлення людей до таких, як я. Страшно почуватися слабкою фізично, нехай і багато пишуть про моральну стійкість і витримку».

А втім, Яна часто отримує і принизливі коментарі та повідомлення про її особисте життя, часом із погрозами. Але вона вважає, що жоден негатив не переважить добрі вчинки. З силовиками зневажливі повідомлення вона не пов’язує: «Було б ну вельми смішно і дивно».

З чоловіком Яна познайомилася через спільних друзів. Тоді вона могла пересуватися з тростиною: втомлювалася швидко, але ходила сама. Потім дівчина повністю пересіла на візок, але чоловік тільки похвалив її за те, що вона нарешті перестала робити собі гірше, виснажуючи організм спробами пересуватися самостійно.

«Так тривати не може, білоруси заслужили на хороше життя»

Ще у 2017 році 16-річна Яна нічого не знала про політику в Білорусі. Але випадково потрапила на мітинг, що враз змінило все її життя. Зараз вона вважає, що залишатися аполітичною людиною більше неможливо:

«У 2017 році я не знала навіть про те, що таке біло-червоно-білий прапор. Але поступово дізнавалася дедалі більше про несправедливість, і 2020-й кардинально змінив мою громадянську позицію: так тривати не може, білоруси заслужили на хороше життя. Сталося забагато жахливих речей, щоб продовжувати залишатися осторонь».

Поширити

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *